Logo NMC PTO Volyn Region

В'язальниця трикотажних виробів та полотна


Загальні поняття:
В'язальник – майстер, який за допомогою різних видів ниток виготовляє готові вироби.

Коротка історія професії:
Це одна з найстародавніших професій, яка тісно пов'язана з духовною культурою суспільства. В'язання і ткацтво зі стародавніх часів ототожнювалось з мистецтвом.
В'язані шкарпетки, знайдені в коптських гробницях, датуються IV-V ст., найдавніші (III ст., Епоха Прато-Наска) в'язані речі Нового світу виявлені в Перу. Висока якість виконання речей з могил коптів дозволяє вважати, що техніка в'язання була відома набагато раніше. У 1867 році Вільям Фелкін висунув гіпотезу, що в'язання було відоме ще за часів Троянської війни.
Зображення на давньогрецьких вазах полонених троянців у вузьких, облягаючих штанях, дають підстави деяким дослідникам стверджувати, що грекам було відомо в'язання. Можливо, що зображений в Келлській книзі (бл. 800 р.) пророк Данило одягнений у вузькі штани (прообраз сучасних модних), пов'язані Аранським візерунком. У Скандинавії в епоху вікінгів практикувалося в'язання дерев'яною або кістяною голкою - більш трудомісткий вид створення трикотажного полотна, ніж гачком або спицями. Полотно, зв'язане голкою неможливо розпустити, потягнувши за кінчик нитки. Археологічні знахідки фрагментів речей, виконаних в цій техніці з Англії (Коппергейт), Фінляндії (Кокомакі), Німеччини (Мамма), Норвегії (Осло), Росії (Новгород) датуються X-XI ст. Способів в'язання голкою налічується близько тридцяти. При розкопках знайдені лише невеликі речі, виконані в цій техніці (рукавиці, шкарпетки, головні пов'язки).
Традиція в'язання голкою зберігалася в місцевостях із суворим кліматом аж до кінця XX століття.
У центральній і південній Європі мистецтво в'язання відродилося в XIII ст.. У гробницях принців з роду де ла Серда в абатстві Санта-Марії-ла-Реаль-де-Лас-Хюлгас виявлені в'язані з шовкових ниток рукавички і наволочки.
У XVI столітті в Іспанії було широко поширене в'язання панчіх, тоді ж прийшла мода на в'язані рукавички. Перша гільдія, яка об'єднує в'язальників, була створена в Парижі в 1527 році.
Перший крок до механізації виготовлення панчіх був зроблений у Великобританії у 1589 році. Помічник приходського священика Вільям Лі винайшов верстат для в’язання.. Цей верстат було названо кулірним, так як для утворення на ньому петель нитка попередньо вигиналась в петлі, тобто кулірувалась.
В 1755 році англієць Крані винайшов першу основов’язальну мащину, де петлі утворювалися не з однієї нитки, а з цілої системи паралельно розташованих ниток, які називалися основою. Перша кругла трикотажна машина була винайдена у Франції в 1798 році. На ній виготовлялось кругле полотно у вигляді широкої трубки.
Широкого розвитку трикотажне машинобудування набуло у другій половині ХІХ століття. В цей час в європейських країнах було запатентовано значну кількість винаходів, спрямованих на вдосконалення трикотажно – в’язальних машин. Тоді ж в Англії було вперше сконструйовано язичкову голку. Машини стали постачатись механічним приводом.
Найбільший розвиток трикотажна промисловість набула в Західній Європі та Америці. У Росії в 1913 р. вона становила лише 0,6% усієї текстильної промисловості. Асортимент виробів, що випускались, був порівняно небагатий: в основному він складався з панчішних виробів, хусток, шапок, шарфів, рукавичок; пізніше з'явились білизна і спортивні вироби, купальні костюми. З верхніх виробів можна виділити светри і фуфайки, рейтузи.
Значне розповсюдження одяг із трикотажу набув тільки після Другої світової війни. Швидкими темпами реконструювали існуючі і будували нові фабрики. Зміна умов життя, нестача робочих рук спричинили і поступову зміну навичок.
Під впливом американського способу життя повсякденним одягом для працюючих жінок став комплект з спідниці та светра. Дуже практичним повсякденним одягом стали прямі, та овальні спідниці і сукні-костюми з джерсі. В основному застосовували однотонні дрібно-структурні в'язки.
Жінки починають носити брюки і светри, джемпери, спортивні куртки, близькі до чоловічих. Одяг спортивного стилю, а з ним і трикотаж тісно входять у побут.
Трикотаж можна сміливо назвати одягом XXІ століття. Почавши розвиватись на початку ХХ століття, одяг із трикотажу завдяки своїм утилітарним якостям — легкості, м'якості, еластичності, гігроскопічності, спроможності зберігати тепло і формостійкості набув широкої популярності, зайняв значний сектор ринку. Сьогодні інтерес до в'язання дуже високий. Майстрині в'язання працюють на різноманітних в'язальних машинах, а при ручному в'язанні звичайними спицями та гачками.
Виготовлені з художнім смаком в'язані светри, сукні, костюми, шарфи та рукавички - це справжні витвори мистецтва. Всі ці речі, м'якенькі та теплі, виготовляються працьовитими руками вправного в'язальника.

Характер роботи:
Професія в’язальника трикотажних виробів та полотна має ряд спеціалізацій.
В залежності від виду обладнання і асортименту продукції, в’язальник обслуговує різну кількість машин. Контролює їх технічний стан та якість пряжі. Під час роботи регулює натягнення і щільність в'язки. Відповідає за якість і комплектує вироби.
В'язальники високої кваліфікації можуть разом із художником-модельєром розробляти зразки трикотажних переплетень, виготовляти моделі за ескізами.

Умови роботи:
За ступенем важкості та напруженості, праця в’язальника трикотажних виробів та полотна характеризується як фізична середньої тяжкості. Її специфічною особливістю є вимушена фіксована поза у процесі виконання діяльності, обмеження загальної рухливості. Обмежень за статтю та віком немає, але ця професія переважно жіноча.

Ринок праці:
Великий попит на вязану продукціє забезпечує потребу фахівців з даної професії на сучасному ринку праці. Як працівники, вязальники працюють у вязальних цехах, швейних підприємствах, в приватних фірмах.
Крім того професія може бути орієнтована на самозайнятість, мистецьку діяльність. Тобто вона дає можливість працювати за індивідуальною формою організації праці та збувати свої вироби самому або через торгову мережу чи посередницькі організації.

Медичні обмеження:
Професія в’язальник належить до професій з підвищеним зоровим напруженням. Об’єкти праці знаходяться у постійному русі. Темп руху найчастіше середній.
Робітник повинен легко і швидко орієнтуватися у напрямках руху об’єктів, чітко визначити розміри та форму деталей, ідентичність або різницю пряжі. У зв’язку цим найбільш навантаженими органами в’язальника є очі. Зір дає робітникові 90% інформації про умови та характер роботи, тому він повинен бути достатньо гострим (природним або скоригованим) та бути стійким.
Також в’язальник повинен мати здорову серцево-судинну систему, бронхо-легеневу систему, здоровий спинномозковий хребет, відсутність порушень опорно – рухових функцій, захворювань шкіри, нирок.
Умови праці – шум, монотонна робота – вимагають здорової нервової системи та психіки.

Вимоги до індивідуально-психологічних особливостей:
У в’язальника повинні переважати наочно– образна пам'ять – запам’ятовування деталей виготовлюваних виробів, просторового співвідношення частин і деталей тощо, наочно– дійове, наочно – образне мислення.
Для діяльності необхідні висока швидкість моторних реакцій, хороша зорово-моторна координація (на рівні рухів пальців рук), уміння розподіляти увагу і тривало її концентрувати в умовах монотонності.
Професія в’язальниці трикотажних виробів та полотна потребує від робітника художньої уяви і здібностей, розуміння художніх ефектів, наочно-образної уяви, схильності до творчості. Ця професія приваблива для тих, хто любить в'язати, кому подобається керувати складною технікою і відчувати себе причетним до створення нових моделей одягу.
Успішному виконанню роботи сприяють такі якості особистості, як несприятливість до перешкод, що проявляється у здатності зберігати зосередженість в умовах дії різних перешкод, витривалість (психічна і фізична); в’язальнику необхідна висока працездатність, терпіння, посидючість, вміння протистояти втомі в умовах монотонності і одноманітності виконуваних робочих рухів; урівноваженість – якість, що передбачає зібраність і витримку, дозволяє встановити рівномірний темп роботи; добросовісність, охайність, ретельність.
В’язальник працює з людьми, тому він повинен вміти встановлювати відповідні контакти. Для цього йому необхідні такі якості як доброзичливість, емоційна врівноваженість, самовладання. Висока емоційна стійкість є одночасно і доброю основою для формування перелічених вище рис характеру, які можна назвати для в’язальника професійно важливими.

Перспективи розвитку:
Учням, які закінчили курс навчання та здали іспити, присвоюється виробнича кваліфікація та видається відповідний документ державного зразка (диплом, свідоцтво),
Особи, які закінчили професійно-технічні заклади освіти, мають повну зальну середню освіту, можуть продовжити своє навчання в навчальних закладах вищих рівнів акредитації текстильної і легкої промисловості, набуваючи кваліфікації бакалавра, спеціаліста, магістра. Випускники, отримавши високу кваліфікацію, впевнено почувають себе у складних умовах ринкової економіки.
В'язальник - це і майстер-модельєр, і майстер-виконавець. Фахівці цієї професії працюють на трикотажних фабриках, в ательє, вдома.
Професія надає широкі можливості для індивідуальної трудової діяльності.
Перелік навчальних закладів, де можна продовжити навчання після отримання професії «в’язальник трикотажних виробів та полотна»
• Львівська національна академія мистецтв
• Київський національний університет технологій та дизайну
• Мукачівський державний університет
• Східноукраїнський національний університет ім. Даля
• Хмельницький національний університет
• Хмельницький інститут конструювання та моделювання швейних виробів

Галузь економіки:
Швейне виробництво
Дану професію можна здобути:

افلام سكس videos porno sexnxx.be filme xxx tube 8 porno francais you porn film porno gratuit clash royale cheats clash royale triche سكس هواة desi sex filme xxx